ДОПОВІДЬ ПРО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА (НЕОРДИНАРНИЙ ШЕВЧЕНКО)

Доповідь про Тараса Шевченка. Не ідола з портретів під вишитими рушниками, а людини, реальної, щирої та цікавої

Слово вчительки

Про Шевченка щороку згадують навесні. І це не дивно: найголовніші події у житті Шевченка траплялися навесні: навесні він народився, отримав свободу, навесні вийшов "Кобзар", навесні опинився за ґратами, знову почув про свободу і…зрештою, навесні Тарас Шевченко помер. А останнє, що спробував він перед смертю – був чай з вершками, який він отримав з рук свого слуги.

Тарас Шевченко – писав вірші, малював картини, кріпак, якого викупили, за свою поезію відбував заслання, невдовзі після того помер. А ще – встиг дістати не одне покоління школярів, яких змушували вчити напам’ять вірші "Кобзаря" й зганяли на лекції/свята/концерти про поета, не пояснюючи суті. Та чи знаємо ми насправді, хто він, і чому став поетом №1 в Україні?

Сьогодні Шевченкові 206 років. Він вже так давно сидить на гранітних п’єдесталах та висить в рушниках на стінах шкільних кабінетів, що вже певне й забув, як колись носив єнотову шубу та кохав дівчат. Але ми сьогодні про це згадаємо.

 

Слова учнів

 

1.   Шевченко богемний

Як не дивно, Шевченко вів богемний спосіб життя, адже спілкувався з найбільш освіченою мистецькою елітою свого часу. Він вживав вишуканий алкоголь – наприклад вина "Вдова Кліко" і ром, дуже любив каву – навіть досліджував її історію на українських землях та смакував елітними китайськими та фруктовими європейськими чаями.

2. Шевченко-фотограф

Після того як Шевченко повернувся із заслання – він мав стати професійним фотографом. Друзі пропонували організувати йому майстерню, купили техніку, щоб він міг так заробляти на життя, як це робили багато художників. Тарас Григорович пробував фотографувати, але швидко відмовився від цього заняття. Він вважав, що дагеротипія – це не мистецтво, а справа фізики і хімії. А він був митцем. Тому вирішив займатися офортом.

3. Викуп із кріпацтва: альтернативна версія

Петро Мартос, який фінансував видання першого "Кобзаря" 1840 року, наводить відмінну від традиційної версії історію викупу Тараса Шевченка з кріпацтва.

Якось художникові-кріпакові один генерал замовив свій портрет. Намалював художник гарно і, що важливо, дуже схоже. Але в житті генерал був некрасивим, а отже, реалістичну роботу приймати відмовився. Тоді Шевченко переробив картину: зафарбував генеральські атрибути, намалював натомість рушника і інструменти для гоління і віддав роботу у цирульню як вивіску. Розлючений генерал запропонував Енгельгардтові викупити кріпака. Розуміючи, чим це може закінчитися для Тараса, Жуковський вмовив імператрицю прохати Шевченкового власника призупинити перемовини з покупцем — а на знак подяки імператриця захотіла, щоб Карл Брюллов нарешті докінчив давно розпочатий портрет Жуковського, який і був потім розіграний у знамениту лотерею.

4. Мікромініатюрний "Кобзар"

Український майстер Микола Сядристий створив найменшу у світі книжку "Кобзар", розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника.

5. Про Шевченка і матюки

Так, це було! Шевченко – не святий чоловік з портрета під вишитими рушниками. Він був реальною людиною, як і ми всі. Не треба вважати читачів дітьми, не треба приховувати, що у Шевченкових фольклорних записах трапляється нецензурна лексика. У радянські часи нецензурні вислови не друкували, і навіть у новому повному зібранні творів згадані матюки на репродукції однієї зі сторінок альбому підчистили.

6. Шевченко і веселощі

Чого ви також не очікували – існує жартівливий автопортрет оголеного Шевченка. Його, звичайно, теж ніколи не відтворювали у радянські часи. Попри звичний для нас образ Шевченка, який несе тягар своєї важкої долі та постійно переймається долею України, він був оптимістом. Мав гарне почуття гумору, був схильний до оригінальних жартів та чималий потяг до самоіронії.

7. Шевченко є на Меркурії

У 1973-1975 роках автоматична станція "Марінер-10" тричі пролітала поблизу Меркурія і вперше провела його фотографування з близької відстані. Було виявлено, що поверхню планети покривають кратери різних розмірів. За правилами Міжнародного астрономічного союзу їх назвали в честь художників, музикантів, письменників і поетів. Таким чином один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я нашого Тараса Григоровича. Діаметр кратера Шевченко – 137 кілометрів.

8. У Шевченка міг бути син

Кобзар мав дружні стосунки з українським вченим Михайлом Максимовичем. Під час відвідин його у Москві познайомився з молодою дружиною Михайла – Марією. Жінка обіцяла посприяти у пошуках нареченої для поета. Між ними зав’язалися теплі стосунки, вони багато листувалися. А деякі дослідники припускають, що Тарас Григорович навіть дуже зблизився з Марією Максимович, бо через дев’ять місяців після відвідин поета у неї народився син. До цього дітей у Максимовичів не було. Втім, інші дослідники наполягають, що Шевченко ніколи б не переступив цієї межі, адже був вірним другом.

9. Манія одруження

Після повернення з заслання Тарас Шевченко намагається одружитися. Виглядає, що він шукає не стільки кохання, скільки порятунку від самотності. Обраниця має бути гарною, чепурною, доброю господинею. Тож і звертає поет увагу не на панночок, а на простих дівчат. "Ті одуковані та неодрюковані панночки в зубах нав'язли", — пише він. У 1859 році Шевченко вподобав Хариту Довгополенківну, наймичку свого брата Варфоломія. Він мріє оселитися із нею у садибі над Дніпром. У листах Шевченко просить брата та його дружину посприяти Харитиній приязні. Однак ті проти такого шлюбу, вважаючи, що Тарас уже надто віддалився від народу: йому потрібна така дружина, з якою можна було би поговорити про творчість, про ідеї, про щось, що виходить за межі побуту. Та й сама Харита не хоче заміж за старого дивака, хоч і кумира нації. Зрештою, вона закохується у писаря, за якого згодом і виходить заміж.

10. Остання любов

Фантазія про одруження не полишала Шевченка протягом усього життя. Останньою дівчиною, яку він серйозно розглядав на роль дружини, стала Ликера Полусмак. Вона спершу прислужувала у його друзів Карташевських і, убрана в український стрій, виконувала насамперед декоративну роль; потім служила наймичкою у Кулішів. Шевченко нею зацікавився, спалахнув пристрастю. Самій же Ликері він подобався, але не більше. Вона весь час вагалася, і ця непостійність підкріплювалася намовинами з боку панів, які в певний момент вирішили, що Шевченкові потрібно підшукати іншу, серйознішу, наречену. "Сибіряк" — ось яке визначення найбільше лякало Ликеру. Про це говорили пани, це підкріплювалося і численними історіями, які розказував поет, згадуючи своє минуле. Мався на увазі досвід заслання, куди потрапляють за різні провини і повертаються травмованими, надламаними особистостями. Велич поета Ликера не усвідомлювала і, певно, не замислювалася, як почесно було б стати його вдовою (жаль за такою втраченою можливістю прочитується у її спогадах).

11. Як закінчилась остання любов

45-денний роман Шевченка і Ликери закінчується драматично: поет виявляє, що у його нареченої роман з лакеєм, а згодом намагається через усіх спільних знайомих відібрати у Ликери свої подарунки, щоб "спалити їх у неї на очах". Дівчина працювала перукаркою, далі вийшла заміж за того ж лакея, разом з чоловіком вони відкрили перукарню у Царському селі. Мали багато дітей. Проте чоловік пив, а одного разу кинув у вогонь грубки Ликерин портрет, намальований Шевченком. Крім того, Ликера добре шила, мала учениць. Шиттям заробляла й у Каневі, куди переїхала після смерті чоловіка у 1905 році. У останні роки життя вона доглядала могилу Шевченка. Місцеві її так і називали: Шевченчиха. Це і дратувало жінку, і лестило їй.

 

 

 

 

 

 

 

 

12. Шевченко прикрашає придністровські гроші

У 1995 році на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки була введена банкнота у 50 тисяч рублів. На лицьовій стороні – портрет українського гетьмана Богдана Хмельницького, а на звороті – пам’ятник Тарасу Шевченку перед будівлею університету в Тирасполі.

У 2002 році ці гроші надрукували з новим дизайном. Так на банкноті у 50 рублів з’явився портрет Тараса Шевченка. Купюра була зеленого кольору. Тому ”зеленими” придністровці називали не долари, а гроші з Шевченком. Остаточний сіро-зелений дизайн купюр з Кобзарем затвердили 2007 року.

 

 

13. Шевченко був модником

Образ Шевченка часто малюють у вигляді такого собі вусатого чолов’яги у шапці і свиті. Дослідники біографії митця не погоджуються з таким однобоким трактуванням його постаті. Це лише у дитинстві одягом Тараса Шевченко була стара ряднина. Вже із підліткового віку він навчився реалізовувати своє бажання виділятись. До того ж, Тарас потрапив до панського двору, де його належним чином одягнули. Згодом, уже почавши своє мистецьке навчання, Шевченко почав більше уваги приділяти власному зовнішньому вигляду. Шевченко одягався досить модно. Зокрема, у своєму щоденнику він написав про особливе задоволення від придбання гумового плаща-макінтоша, який тоді коштував 100 карбованців. (Для порівняння – працюючи в археологічній комісій Шевченко заробляв 150 карбованців на рік).

 

 

15. Рекордна кількість пам’ятників

1384 пам’ятники Кобзареві встановлено на території від Бразилії до Китаю. Це друге місце за кількістю пам’ятників одній особі. Найбільше на Землі, вважають дослідники, існує монументів Ісусу Христу. Щоправда, є версія, за якою другим за кількістю пам’ятників вважають Володимира Леніна. Але останнім часом, принаймні, в Україні їхня кількість значно зменшилася.

Більшість монументів Шевченку розташовані на території України — 1256, зате майже півтори сотні розмістились у 35 країнах.