СКЛАДНОПІДРЯДНЕ З'ЯСУВАЛЬНЕ РЕЧЕННЯ

 

Завдання 1

Поставити розділові знаки. Визначити серед наведених речень складні з підрядними з'ясувальними.

Люблю коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева (В. Сосюра). 

На плесі вода така темна ніби на чорному камені настояна (М. Стельмах). 

Мені спочатку навіть здалося що кружляю на одному місці (Є. Гуцало). 

І без слів я все зрозумію що сказати маєш мені (В. Симоненко). 

Ще густіший морок виповняв глибокі чорториї що збігали в долину по схилу прибережного узгір'я (М. Коцюбинський). 

Якась дивовижна сила жила в цьому тридцятирічному чоловікові що був чимось схожий на Прометея (І. Цюпа). 

Юрби народу, що стояли на схилах, принишкли в нетерплячому заціпенінні (Яків Баш). 

Як добре знати що тебе веде твій власний шлях -- єдиний із можливих (Л. Первомайський).

Одваживсь Вовк у Лева попросити щоб старшиною до Овець наставили його служити... (Л. Глібов). 

Послухайте як дихає земля. (І.Гончар.) 

Диваче! Глянь як ниви колосяться! (М.Рильський).  

Не віриться що пригасає сонце. (С.Назарик). 

Не помітив як і звечоріло. (М.Самійленко). 

Час подивитись куди наша річка тече (А.Зігора). 

Я тільки чув як голос пісні затихав (М.Петеренко). 

Признаємося хто кому рідня (М. Діхтяренко). 

Ти дивишся чи десь не ходить мати (А.Горбівненко). 

Приходив дощ питався де ти є (О.Галета). 

А хмарка хмарку весело питає куди гуся Телесика несе (Н.Кир’ян). 

Не знаєм де грози оселя чи є туди які стежки. (Є.Гуцало). 

Шкода що літо відцвіло (М.Волощук). 

Хто у тому винен я не знаю (В.Симоненко). 

І іноді буває справді жалко що в  стиглім житі не живуть русалки (П.Камінський).

Старий дзвонар одного давнього вечора розповідав як десь дівчата дзвонами привертали парубочі серця (М. Стельмах). 

Серед великої тиші чулось тільки як шелестіли листочки. Пише рідна що навколо хати наш садок вишневий забілів (В. Симоненко).

Перед очима замиготіли великі зорі що займалися в небі (В. Кучер). 

Вони побачили врешті село що привітало їх серед темряви осяяними вікнами (М. Коцюбинський). 

Він розуміє що ця байдужість страшніша за стогони й сльози (М. Стельмах). 

Моя душа ніколи не забуде того дарунку що весна дала (Леся Українка).